Спільна фізична опіка сприяє відкритому спілкуванню між батьками, мінімізації конфліктів та розчарувань, приносить користь стосункам матір-дитина і батько-дитина – постанова Верховного Суду

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і має гарантувати захист прав дитини.

Дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється правами: отримувати всю відповідну інформацію; отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої думки; клопотати про призначення спеціального представника під час розгляду судовим органом справ, бути поінформованою про можливі наслідки реалізації своїх думок та про можливі наслідки будь-якого рішення (статті 3, 4 Європейської конвенції про здійснення прав дітей 1996 року).

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Разом з тим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати інтересам дитини (стаття 12 Конвенції про права дитини, стаття 171 СК України, стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»).

Думка дитини може бути висловлена у письмових доказах (висновках органів опіки та піклування, спеціалістів тощо); електронних доказах

(відео-, аудіоматеріалах); висновках психологічної експертизи; показаннях самої дитини, присутньої в залі судового засідання або з використанням режиму відеоконференції.

Суд враховує висловлену дитиною думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі

№ 404/3499/17).

При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин;

(г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров`я; (е) право дитини на освіту (постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19). Також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини.

Суди правильно установили, що як батько, так і мати дитини належним чином ставилися до виконання своїх батьківських обов`язків, позитивно характеризуються в побуті та професійній спільноті, не зловживають спиртними напоями чи наркотичними засобами, матеріально забезпечені та створили належні умови для виховання та розвитку дитини. Кожен із батьків бажає якнайбільше часу проводити разом із дочкою, однак, сторони не можуть досягти між собою домовленості у цьому питанні, а також з питань участі у вихованні дитини, що у подальшому призводить до конфліктів із залученням правоохоронних органів та органу опіки та піклування.

Обставин, які б унеможливлювали проживання дітей з батьком чи з матір`ю, у цій справі не встановлено.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц, провадження № 14-652цс18, викладено правовий висновок про те, що всебічність та повнота розгляду справи передбачає з`ясування усіх юридично-значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежності.

У висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень зазначено, що мотиви прийняття рішення повинні бути узгодженими, зрозумілими, недвозначними й несуперечливими. Вони повинні давати можливість читачеві простежити логіку мотивації, яка привела суддю до ухвалення рішення. Умотивованість повинна засвідчувати дотримання суддею принципів, сформульованих Європейським судом з прав людини (а саме повага до права на захист та на справедливий суд). Коли проміжні рішення стосуються індивідуальних свобод (наприклад, дозвіл на арешт) або можуть вплинути на права осіб чи на їхнє майно (наприклад, тимчасова опіка над дитиною або превентивне накладення арешту на нерухоме майно чи на банківські рахунки), потрібен належний виклад мотивів подібного рішення. Якість судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. У викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін, тобто на кожен окремий пункт вимог та на аргументи захисту. Це важливий запобіжник, оскільки він дає можливість сторонам переконатися у тому, що їхні доводи були досліджені, а отже, суддя взяв їх до уваги (пункти 34, 38).

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції виходив із того, що якнайкращим інтересам дитини буде відповідати її проживання разом із матір`ю, однак обґрунтованих мотивів, з яких суд дійшов такого висновку оскаржувана постанова не містить.

Слід звернути увагу, що батьки мають рівні права щодо дитини,

а тому визначення місця проживання дитини з одним із батьків без належного обґрунтування та надання оцінки всім обставинам справи, ставить іншого у нерівне становище.

Зокрема, вирішуючи спір суд виходив із того, що з часу проживання малолітньої ОСОБА_6 з батьком, у ОСОБА_1 виникають перешкоди у побаченнях, спілкуванні з дитиною та у її вихованні, з приводу чого позивач зверталась до органів поліції та органів опіки та піклування. Суд виходив також із того, що дівчинка, якій лише 5 років, позбавлена материнського піклування, любові та турботи, яка вкрай важлива для дитини її віку, що може призвести до сепарації дитини від матері та втраті стійкого психоемоційного зв`язку з матір`ю.

Разом з тим суд апеляційної інстанції не звернув належної уваги на лист Фастівського міського центру соціальних служб від 13 березня 2024 року, відповідно до якого психологом міського центру ОСОБА_11 було проведено бесіду з ОСОБА_12 . За результатами бесіди та тестування за проективною психологічною методикою, спрямованою на дослідження соціальної пристосованості дитини, сфери її міжособистісних відносин та їх особливостей, з`ясовано, що дівчинка перебуває в стресовому, тривожному стані. Дитина після розлучення батьків близько півтора року проживала разом з матір`ю. За цей час ОСОБА_1 , вирішуючи питання життєдіяльності сім`ї, змінила разом з донькою декілька місць проживання. Жінка взяла участь у програмі сурогатного материнства та народила дитину. Мати пояснила доньці, що дитина є засобом заробітку для існування сім`ї. ОСОБА_6 ідентифікує себе з предметом, який, на разі її незадовільної поведінки, можливо продати за гроші. Тому дівчинка поруч з матір`ю відчуває постійний страх та тривогу і, як результат, відмовляється від спілкування з нею. Наразі ОСОБА_6 проживає разом з батьком, вона відчуває себе в безпеці, в світі дівчинки атмосфера в родині батька та його співмешканки з донькою, що є одноліткою ОСОБА_6 , являє бажаний для неї світ прийняття, щастя та любові. За вказаного вище, проживання ОСОБА_6 окремо від матері, в даний час та до моменту виникнення прихильності до матері, не суперечить принципу забезпечення найкращих інтересів дитини (а. с. 18, т. 3).

Суд не мотивував прийняття чи відхилення зазначеного доказу, не врахував пояснення дитини щодо вибору місця проживання з урахуванням особистої прихильності дитини до батька. Відомості про прихильність дитини до батька за результатами бесіди з ОСОБА_6 також містяться у висновку органу опіку та піклування від 20 березня 2023 року, з яким не погодився апеляційний суд, однак не надав оцінки думці дитини.

Крім того, не погоджуючись із висновком органу опіки та піклування, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що основним мотивом рекомендації комісії щодо визначення місця проживання дитини разом із батьком було те, що дитина тривалий час проживає з батьком, тобто у звичному та стійкому для неї середовищі, однак суд не надав цьому оцінки, не перевірив з ким проживає дитина, не встановив коли дитина проживала з матір`ю, а коли з батьком, та з якого часу дитина почала постійно проживати з батьком.

Встановлення зазначених обставин має важливе значення для вирішення справи.

Висновки суду про те, що проживаючи з батьком дитина буде позбавлена материнського піклування, любові та турботи, ґрунтуються на припущеннях, що заборонено в силу частини шостої статті 81 ЦПК України.

Визначення місця проживання дитини з одним із батьків, не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків. Незалежно від того, з ким дитина буде проживати, інший з батьків має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку.

Разом з тим, як у випадку проживання дитини із матір`ю, так і проживання з батьком, інший із батьків чинить перешкоди у спілкуванні з дочкою, про що свідчать витяги із протоколів засідання комісії з питань захисту прав дитини Кожанської сільської ради від 11 липня 2022 року (а. с. 53, 54, т. 1), а також від 11 березня 2024 року (а. с. 22, т. 3).

Також не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові

від 16 лютого 2024 року, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, щодо моделі спільної фізичної опіки.

У пункті 67 Загального коментаря № 14 від 29 травня 2013 року Комітет ООН з прав дитини зазначив, що в інтересах дитини доцільно виходити зі спільної батьківської відповідальності. Приймаючи рішення в інтересах дитини, суддя має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками.

У Резолюції «Рівність і спільна батьківська відповідальність: роль батька»

від 02 жовтня 2015 року № 2079 Парламентська Асамблея Ради Європи підкреслила необхідність поваги органів влади держав-членів до права батьків нести спільну відповідальність, забезпечивши, щоб сімейне право передбачало у разі роздільного проживання батьків або розірвання шлюбу можливість спільної опіки над дітьми в їх найкращих інтересах на основі взаємної згоди між батьками (пункт 2).

Крім того, Парламентська Асамблея Ради Європи звернула увагу, що розвиток спільної батьківської відповідальності допомагає подолати гендерні стереотипи щодо ролей, які нібито призначаються жінкам і чоловікам у сім`ї, і є очевидним відображенням соціологічних змін, які відбулися за останні п`ятдесят років в організації приватної та сімейної сфер (пункт 4).

Спільне батьківство слід сприймати як координацію між дорослими у їхніх батьківських ролях і здатність підтримувати та допомагати один одному, воно сприяє покращенню співпраці між батьками та зменшенню ризику потенційних суперечок, оскільки така модель вільна від тягаря переможець-переможений.

Водночас труднощі, пов`язані із спільною опікою, належать до початкового періоду адаптації, і завдяки тривалому контакту батьків ці труднощі поступово зникають. Спільна фізична опіка сприяє відкритому спілкуванню між батьками, мінімізації конфліктів та розчарувань, приносить користь стосункам матір-дитина і батько-дитина.

З урахуванням вищезазначеного, при вирішенні спору між розлученими батьками про визначення місця проживання дитини суд з урахуванням обставин справи має право розглянути питання щодо визначення місця проживання дитини з одним із батьків із забезпеченням контакту дитини з іншим з батьків чи застосування спільної фізичної опіки з почерговим проживанням дитини у помешканні кожного з батьків за відповідним графіком. У постановах від 26 жовтня 2022 року у справі

№ 750/9620/20, від 04 жовтня 2023 року в справі № 208/4667/20, від 14 грудня 2022 року у справі № 742/2571/21, від 10 січня 2024 року у справі № 183/3958/20 Верховний Суд звертав увагу на можливість застосування судами моделі спільної фізичної опіки батьків над дитиною.

У справі, що переглядається, суди встановили, що мати дитини проживає у с. Веприк, а батько у с. Ставки, які є сусідніми селами у Фастівському районі Київської області. І батьком, і матір`ю створені належні умови для проживання дитини, що підтверджується актами обстеження умов проживання.

Встановивши фактично рівні умови проживання, створені кожним з батьків, суд апеляційної інстанції, разом з тим, не розглянув можливість та доцільність застосування моделі спільної фізичної опіки над дитиною (почергового проживання з кожним з батьків за відповідним графіком).

Органи у справах дітей зайняли недостатньо активну позицію при вирішенні спору, не надали батьку, матері та дитині належної підтримки, не висвітлили свою позицію щодо можливості і доцільності застосування спільної фізичної опіки щодо дитини.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з нею.

У контексті наведеного доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції при вирішенні спору безпідставно надав перевагу одному з батьків при реалізації батьківських прав та обов`язків, не врахував думку дитини, є обґрунтованими.

Водночас Верховний Суд вважає необхідним роз`яснити сторонам, що правосуддя у справах про піклування про дитину завжди супроводжується гостро-емоційними і мінливими стосунки між батьками, отже остаточність судового рішення у цій категорії справ є завжди тимчасовою і часто нетривалою. Правосуддя не в змозі регулювати та встановлювати сталі людські стосунки.

Незважаючи на те, що сторони є колишнім подружжям, однак усі найважливіші питання щодо життя їх дітей мають вирішуватися ними спільно, на засадах рівності, справедливості, добросовісності та розумності.

Сторонам перш за все необхідно налагодити стосунки між собою, спільно вирішувати суттєві питання щодо виховання і розвитку дітей, керуючись при цьому найкращими інтересами дітей.

Наявність особистісного конфлікту та непослідовні дії сторін пов`язані із вирішенням судових спорів, безпосередньо впливають на стан дитини та вочевидь не сприяють дотриманню права дитини на належне виховання та гармонійний розвиток, забезпечення якого є обов`язком обох батьків.

Відповідно до статті 400 ЦПК України касаційний суд не має процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції.

Відповідно до пункту 1 частин третьої і четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

За викладених обставин, враховуючи строк розгляду справи судами та повноваження суду апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за необхідне скасувати оскаржене судове рішення суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, встановити обставини, які мають значення для вирішення справи, дати належну оцінку доводам і запереченням учасників справи та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.

З огляду на те, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат згідно положень ЦПК України та усталеної судової практики, повинен бути здійснений тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц.